Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Світлана Безсмертна, зоозахисниця, розповідає, як їй вдалося врятувати життя понад 70 тварин і створити для них притулок у себе вдома
Світлана Безсмертна
зоозахисниця, засновниця приватного притулку для собак
До 2014 року у мене і думки не було про створення притулку для тварин. Я займалася підприємництвом, керувала власною туристичною компанією, а сфері туризму присвятила 20 років життя.

Склалося так, що ми поїхали жити до Польщі. Однак через хворобу моєї мами змушені були повернутися з Варшави до Києва. Водночас я все життя була собачником, а собаки в нашому домі жили завжди.

П'ять років тому я зіткнулася з жахливою ситуацією — із хвилею отруєнь безпритульних тварин у моєму районі. Під час прогулянки зі старшою дочкою ми побачили, як з-під автомобіля, який стояв на світлофорі, вискочив собака. Я не знала, що тварина отруєна, і вирішила, що собаку збила машина. На жаль, врятувати приречену тварину ми не встигли.

Трагедія, що сталася на моїх очах, залишила сильне враження. А через кілька днів зателефонувала подруга і розповіла аналогічну історію з іншим бездомною собакою.

У підсумку я познайомилася з місцевими зоозахисниками і з жахом дізналася, що в Україні є сайти догхантерів, які полюють на бездомних собак.

Першою жертвою, яку я побачила на такому сайті, виявився собака, який живе в нашому районі. Я його впізнала, тому що часто бачила поруч із зоомагазином, де купувала товари для своїх вихованців.

Я зрозуміла: життя цього собаки висить на волосині і, можливо, вже завтра його не буде серед живих.

Тому дуже спонтанно й емоційно прийняла рішення врятувати бездомну тварину і забрати до себе. І хоча я живу в приватному будинку, на той момент у мене не було навіть підготовленої території. Але я твердо вирішила врятувати собаці життя.

До кінця 2014-го у мене вже жили сім собак. Я їх лікувала, вакцинувала і стерилізувала власним коштом.

Я зрозуміла, що життя собаки висить на волосині, тому вирішила врятувати бездомну тварину і забрати до себе
В на початку 2015-го в Фейсбуці з'явився допис про жахливі умови утримання тварин у муніципальному притулку в Бородянці. Нашій групі волонтерів вдалося здійснити справжню реформу щодо цього муніципального притулку. А кількох собак звідти я забрала до себе.

Зараз на території мого приватного будинку живуть 34 собаки, вісім з яких інваліди-спинальники. Також є собаки, яких збили машини, розстрілювали догхантери або від яких відмовилися колишні власники. Загалом через мої руки пройшло приблизно 70 тварин. До того ж з різних регіонів України.

Але оскільки взяти більше тварин вже фізично не можу, я проводжу багато консультацій, розповідаю, як потрібно доглядати за тваринами, на чому зробити акцент, до яких лікарів звертатися. Завдяки цьому багато людей, вислухавши мою історію і побачивши, як живуть наші собачки, ризикнули залишити бездомну тварину у себе.

Знайти хорошу сім'ю для бездомної тварини складно. А з огляду на нинішню економічну ситуацію в країні, не кожен ризикне взяти собі вихованця, адже це величезна відповідальність.

Тому моя мрія — створити реабілітаційний центр, де можна було б об'єднати зусилля волонтерів і допомагати більшій кількості травмованих тварин. І на базі такого центру проводити так звані уроки добра. Щоб кожен побачив, наскільки тварини-інваліди оптимістичні, і незважаючи ні на що, не втратили віру в людину.

Навіть більше, такі тварини можуть справити терапевтичний вплив, своїм прикладом доводячи, що собака-інвалід також має право на життя. І це допоможе змінити менталітет українців.

Адже я впевнена, що незалежно від положення в суспільстві і статусу, допомагати може кожен.

Головне — бажання!

Надсилаючи свою історію на emal tviy@stockholm.org.ua, автор погоджується танадає згоду на те, що історію може бути відредаговано та опубліковано Організаторами на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua із зазначенням імені та прізвища автора, що були вказані ним в електронному листі. Крім того, автор погоджується з тим, що публікація його історії не оплачується/ не відшкодовується Організатором. Публікація історії на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua не є обов'язком Організатора – Організатор залишає за собою право на власний розсуд здійснити публікацію отриманої історії або не здійснювати такої публікації.