Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Валерія Кривошапка, розповідає, як заснувала будинок для людей похилого віку і які труднощі їй довелося подолати на цьому шляху
Валерія Кривошапка
засновниця будинку для людей похилого віку і благодійного фонду
Притулок Затишна оселя
Все почалося в 2005 році з моєї волонтерської діяльності. А оскільки я впевнена, що сильні і здорові люди повинні дбати про слабких і незахищених, то звернула увагу на місцевий будинок для людей похилого віку у нас в Кропивницькому (тоді ще Кіровограді).

Коли я вперше туди потрапила і побачила стареньких людей, які виглядали ніби знедоленими і загубленими, а в їхніх очах відбивався німий крик безвиході, я не змогла залишитися байдужою. Мені захотілося їм допомогти і поліпшити їхнє життя. І так я з перервами пропрацювала в тому будинку для людей похилого віку до 2013-го, де пройшла шлях від волонтера до сестри-господарки.

Зізнаюся, навіть незважаючи на такий стаж, в тій організації мені подобалося не все. Хотілося особливого ставлення до людей похилого віку, але, на жаль, не все залежало від мене. А директор будинку для людей похилого віку - колишній працівник заводу - не всі мої ініціативи вітав і підтримував.
Зрештою я вирішила: якщо вже він зміг стати біля керма будинку для літніх людей, то хто мені заважає? Адже я вже знала, як неправильно, і розуміла, як потрібно. Я вирішила ризикнути і спробувати.

Заручившись підтримкою чоловіка і отримавши благословення Папи, я повірила, що у мене все вийде! Звільнилася з колишнього місця роботи і зареєструвала благодійну організацію.

Ох, якби мені хтось сказав, що на мене чекає.

Рівно рік я займалася пошуком приміщення для майбутнього будинку для літніх людей, при цьому ніде не працювала, а чоловік був у Польщі на заробітках. Я оббивала пороги місцевих адміністрацій, але від мене «красиво» позбувалися, пропонуючи місця, абсолютно не призначені для проживання. Наприклад, підвали. Я була в розпачі!

І лише після низки подій мені вдалося отримати дозвіл на річну оренду другого поверху приміщення сільської лікарні в Аджамці (Кіровоградська область).
Я полегшено зітхнула і, радіючи, почала свій обхід потенційних спонсорів і благодійників. Одного разу я прийшла до місцевого бізнесмена. Він подивився на мене і, насупившись, запитав: «Ну добре, через рік закінчиться ваша оренда, і куди ви тоді зі старенькими підете?» Це було для мене холодним душем. Я подивилася на проблему під цим кутом і зрозуміла, що для мого будинку у для літніх людей потрібно окреме приміщення.

І навіть зараз, після старту, я продовжую щодня воювати з труднощами і перебувати в стресі. Але впевнена, що в цій благородній справі не може бути випадкових людей, а тільки жалісливі й ідейні. Це повинно бути покликанням
Все довелося починати спочатку. Пройшов ще один важкий рік. Про мою ідею дізнався місцевий фермер. Вона йому сподобалася. У підсумку він і передав на баланс благодійної організації будівлю, в якій зараз знаходиться мій будинок для літніх людей. Символічно, що ключі від будівлі я отримала саме в День людей похилого віку, 1 жовтня 2015-го.

Але навіть після цього я не могла святкувати перемогу. Тому що будівля вимагала ремонту. Тут все було в жалюгідному стані, не було стель, частина вікон розбита. А у мене не було ні грошей, ні спонсорів. Багато хто мені говорив, що на ремонт потрібно як мінімум 500 тис. грн. У мене починалася депресія, приїжджала туди і просто плакала від неможливості змінити ситуацію.

У цей переломний момент мені в Facebook написала незнайома жінка і запропонувала свою допомогу в розкрутці мого проекту в соціальних мережах. І це мало успіх!

На початку 2017-го стали надходити перші гроші, і ми почали ремонт будівлі, паралельно звітуючи в Facebook, на що витрачаємо гроші благодійників та небайдужих українців. Адже на мій будинок для літніх людей не витрачено ні копійки бюджетних коштів!

Лише в листопаді минулого року ми відкрили свої двері для стареньких. Зараз в Затішній оселі живуть 12 осіб. Всім їм за 70, а найстаршому - 86 років.

Знаю, що в суспільстві непросте ставлення до будинків для літніх людей. Адже хтось думає, ніби таким чином люди кидають своїх стареньких батьків. Нічого подібного!

Адже бувають по-справжньому важкі ситуації. Наприклад, люди з деменцією (старече слабоумство) і лежачі старенькі після інсульту, яким потрібен догляд. До того ж іноді через скрутні фінансові можливості в одній квартирі проживає кілька поколінь сімей. В цьому випадку діти виступають як партнери-благодійники, і їхня совість чиста перед Богом, людьми і батьками, яких вони завжди можуть відвідати і бути за них спокійними.

І навіть зараз, після старту, я продовжую щодня воювати з труднощами і перебувати в стресі. Але впевнена, що в цій благородній справі не може бути випадкових людей, а тільки жалісливі й ідейні. Це повинно бути покликанням. А себе я вважаю першопрохідцем, який буде змінювати менталітет і ставлення українців до будинків для літніх людей.

Адже є люди, які живуть тільки для себе, у власне задоволення, але все одно залишаються невдоволеними і незадоволеними. А є люди, які живуть заради інших і в цьому знаходять щастя. Ось я, напевно, належу до останніх. І впевнена, що попри все потрібно вірити в краще, в добро і в те, що після ночі обов'язково настане день!

Надсилаючи свою історію на emal tviy@stockholm.org.ua, автор погоджується танадає згоду на те, що історію може бути відредаговано та опубліковано Організаторами на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua із зазначенням імені та прізвища автора, що були вказані ним в електронному листі. Крім того, автор погоджується з тим, що публікація його історії не оплачується/ не відшкодовується Організатором. Публікація історії на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua не є обов'язком Організатора – Організатор залишає за собою право на власний розсуд здійснити публікацію отриманої історії або не здійснювати такої публікації.