Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Вікторія Марчук, чемпіонка світу з паратхеквондо, розповідає, як незважаючи на біль, бути в житті сильнішою втричі і впевнено йти до своєї мрії
Вікторія Марчук
шестикратна чемпіонка світу з паратхеквондо
У травні мені виповниться 29 років, і все моє життя — це історія подолання, яка почалася з моменту народження.

Я народилася з важкою аномалією розвитку верхніх кінцівок і пороком серця.

У моїх батьків не вистачило сили духу впоратися з цим випробуванням. Так я і опинилася в дитбудинку під Києвом. Мені в житті довелося навчитися бути сильнішою втричі: за спорт.

Коли мені виповнилося п'ять років, обставини знову змінилися. Мене перевели в Цюрупинський інтернат, у якому я жила і навчалася до 19 років.

У сім років я перенесла операцію на серці. Після неї мене вперше відвідала в лікарні мама. Пізніше я познайомилася з татом і молодшими сестрами-двійнятами, але наша сім'я так і не возз'єдналася.

Я продовжувала жити в інтернаті і в 12 років перенесла хірургічну корекцію правої руки і кисті. Крім того, мене постійно мучили болі в правому плечі, але цільової меддопомоги в інтернаті я так і не отримала.

Незважаючи на ці обставини, я завжди любила спорт. Займалася плаванням і тенісом, але через погіршення здоров'я заняття довелося припинити.

А тхеквондо почала займатися, коли вчилася на першому курсі коледжу. Мій викладач фізкультури познайомив мене з моїм майбутнім тренером Олександром Плецьким, який набирав у свою групу людей з обмеженими можливостями.

Ми поспілкувалися, і з'ясувалося, що мені належить за дев'ять місяців підготуватися до виступу на чемпіонаті світу з паратхеквондо. Зважитися на таке було складно, мене мучили сумніви, але я погодилася на цю пропозицію.

З тієї вирішальної зустрічі моє життя кардинально змінилося. Ми почали з одного тренування на тиждень, поступово довівши їх інтенсивність до трьох на день, і так сім днів на тиждень.

Саме тоді вдалося прояснити ситуацію з важкими болями у правому плечі.

Висновки лікарів прозвучали як вирок: диспластичний омартроз правого плечового суглоба з хондропатією IV ступеня.

Мені в житті довелося навчитися бути сильною втричі
Потрібна була термінова операція в Києві, яка в результаті лише посилила проблему — через багаторічний артроз суглоб правого плеча був практично зруйнований. Але я не падала духом і, відновившись після операції, продовжила тренування.

Мої зусилля не були марними. 22 листопада 2012 роки я завоювала своє перше золото на чемпіонаті світу з паратхеквондо, який проходив на Карибських островах.

Ситуація з суглобом правого плеча і далі погіршувалася. Довелося збирати кошти на повторну операцію за кордоном — її провели в одній з клінік Мюнхена. Через кілька місяців болі посилилися, і мова зайшла про заміну суглоба.

За спортивні заслуги мені виділили кімнату в гуртожитку. Але там не було умов, в яких я могла б нормально жити. І мені довелося переїхати в квартиру до своєї подруги, сім'я якої підтримала мене в цій непростій ситуації.

Так, це життя з постійним болем. І мені потрібно зважити всі ризики, пов'язані з установленням протеза. Якщо я і наважуся на операцію, то тільки після Паралімпіади в Токіо в 2020 році.

Ставши шестиразовою чемпіонкою світу з паратхеквондо, я здобула право на участь у токійській Паралімпіаді. Це була моя велика мрія, і я хочу, щоб вона збулася!

Коли ти перемагаєш себе, то починаєш бачити проблеми інших. Саме в цей момент замислюєшся, як їм допомогти. І я точно знаю, як — у ролі спортивного тренера, дипломованого логопеда і людини, яка щодня здобуває перемогу над болем і обставинами, що склалися.

Надсилаючи свою історію на emal tviy@stockholm.org.ua, автор погоджується танадає згоду на те, що історію може бути відредаговано та опубліковано Організаторами на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua із зазначенням імені та прізвища автора, що були вказані ним в електронному листі. Крім того, автор погоджується з тим, що публікація його історії не оплачується/ не відшкодовується Організатором. Публікація історії на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua не є обов'язком Організатора – Організатор залишає за собою право на власний розсуд здійснити публікацію отриманої історії або не здійснювати такої публікації.