Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Стокгольм - символ української перемоги. У кожного з нас знайдеться власний #стокгольм: вагомий, непересічний, здобутий всупереч обставинам.
Керівник відділу з роботи з регіонами БО "100% Життя" Валерія Рачинська розповіла про життя з ВІЛ-статусом і про те, чому вона вирішила допомагати іншим
Валерія Рачинська
Керівник відділу з роботи з регіонами
БО "100% Життя"
Сама я родом з Луганська. Я — ВІЛ-позитивна, дізналася про свій статус у 2010 році. Раніше працювала менеджером у великій компанії, все в моєму житті було добре, я взагалі ніяк себе не пов'язувала з соціальною роботою. Та й про ВІЛ мало що знала, в принципі.

Пізніше познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, він працював в одній з благодійних організацій. Запитав, чи є у мене знайомі, наприклад, ВІЛ-позитивні або хворі на туберкульоз, у яких порушувалися права людини, або, можливо, у мене були такі випадки.

Я сказала, що у мене, в принципі, все добре: СНІД-центр хороший, терапію я приймаю, все йде гладко. Та й узагалі на той момент я не дуже розуміла, чим займаються всі ці благодійні фонди, навіщо все це, якщо все, здавалося б, іде відмінно.

Він відповів мені, мовляв, ну, значить, пощастило, що в моєму житті все добре, але є люди, у яких все зовсім інакше. Яких не прийняли родичі, або вигнали з дому, які зазнають дискримінації, з якоїсь причини не отримують терапії, не мають підтримки. Напевно, ці слова і стали якоюсь відправною точкою для мене, бажанням щось робити для інших.

Спершу я почала допомагати йому в його роботі. Потім мотивувала відкрити власну організацію. Пішла зі сфери торгівлі і почала працювати там, з ним. Так з'явилося Луганське відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ [Люди, що живуть з ВІЛ/СНІД]. Через рік після того як ми взяли перший проект, нам дали ще один, наш бюджет зростав, проект почав розвиватися, ми досягли успіху.

Коли почалася війна на Донбасі, нам довелося евакуювати організацію звідти, виїхати самим. Але потім я задумалася, що це якось недобре: не можна кидати людей у такі складні моменти, коли вони найбільше потребують нашої допомоги. Які ж ми тоді благодійники?
І коли почалася війна на Донбасі, нам довелося евакуювати організацію звідти, виїхати самим. Але потім я задумалася, що це якось недобре: не можна кидати людей у такі складні моменти, коли вони найбільше потребують нашої допомоги. Які ж ми тоді благодійники?

Після цього ми зайнялися тим, що почали постачати медикаменти та інші необхідні передачі людям на Донбасі, вивозили звідти людей, возили кров на аналізи, організували постачання терапії для людей з ВІЛ. Робили це приблизно два роки, їздили і на окуповані території Донбасу, і на підконтрольні Україні території. Доти, доки ЮНІСЕФ у 2015-му не взяв на себе відповідальність за постачання цих медикаментів на Донбас.

Зараз я керую відділом із роботи з регіонами у Всеукраїнській мережі ЛЖВ. Один з головних напрямів у нашій діяльності — це просвітницька робота. У маленьких населених пунктах люди недостатньо поінформовані про те, що таке ВІЛ/СНІД, звідки береться. Багато хто вважає, що це трапляється тільки з наркоманами або тими, хто займається сексом за гроші. Але це не так. І про це потрібно знати.

Надсилаючи свою історію на emal tviy@stockholm.org.ua, автор погоджується танадає згоду на те, що історію може бути відредаговано та опубліковано Організаторами на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua із зазначенням імені та прізвища автора, що були вказані ним в електронному листі. Крім того, автор погоджується з тим, що публікація його історії не оплачується/ не відшкодовується Організатором. Публікація історії на сторінці https://www.facebook.com/Stockholm.org.ua не є обов'язком Організатора – Організатор залишає за собою право на власний розсуд здійснити публікацію отриманої історії або не здійснювати такої публікації.